Вести мову треба за певними правилами, так як при усному контакті мова народжується спонтанно, сказане вже не виправити. Тому треба бути уважним як до свого говорінню, так і до слухання.
Мовець повинен виявляти лояльність до хто слухає і максимум доброзичливості. Категорично неприпустимі грубість, образи, зневагу. Цими коштами ніколи не досягти розуміння і ефективної взаємодії як в роботі, так і серед домочадців. Образи, нанесені будинку, взагалі важко змиваються. Від горезвісного «сам дурень» відбуваються розводи. Діти дуже швидко звикають до мовного неподобству батьків, і про елементарну повагу в таких умовах не може бути й мови. А прояв шанобливого ставлення до співрозмовника - це і є перше правило спілкування.
Мовець повинен враховувати стать, вік, соціальне та суспільне становище співрозмовника і проявляти ввічливість. Те, що можна говорити доброму знайомому, рівному або молодшому в невимушеній обстановці, категорично не підійде старшому по положенню або званням в обстановці офіційної. Наприклад, керівник може наділити свою вимогу у форму прохання. Або людина, яка бачить необхідність відмовитися, може зробити це не прямо і категорично, а м'яко, обгрунтувавши свою відмову вагомою причиною.
